3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями

 

Єдиним коректним терміном сьогодні є «людина (особа) з інвалідністю». Коли ми говоримо «інвалід», ми ніби навішуємо на людину тавро. Але інвалідність — це тільки одна з ознак людини, при цьому вона може бути чиєюсь дружиною, донькою, сином чи братом, з темним чи рудим волоссям, професіоналом у якійсь справі, спортсменом, з купою досягнень і т. ін. Тому треба пам’ятати, що на першому місці завжди людина, а вже потім її ознака, якщо це необхідно вказати.

Стосовно терміна «обмежені можливості», який дуже часто використовують на заміну: він теж є некоректним, адже у кожної людини є якісь обмежені можливості, наприклад, фізично ми не здатні підняти 500 кг ваги або пробігти 300 км без перерви. Так само у кожного з нас є свої особливості та особливі потреби. 

Згідно плану заходів Андріївського ліцею №1 Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області щодо проведення Всеукраїнської кампанії  «16 днів проти насильства», учні 5 – А класу переглянули фільм про Ніка Вуйчича, якого називали  мотиваційним оратором. Він народився з синдромом тетраамелії, або вродженим дефектом, пов’язаним з повною відсутністю кінцівок. Однак це не зупинило його і не заважає жити активним життям.

 З народження у хлопчика були відсутні повноцінні руки і ноги, але була одна часткова стопа з двома зрощеними пальцями; це дозволило хлопчикові, після хірургічного поділу пальців, навчитися ходити, плавати, кататися на скейті, дошці для серфінгу, працювати на комп’ютері та писати. В дитинстві Нік почав відвідувати школу для інвалідів, але, як тільки, на початку 1990-х років, закон австралійського штату Вікторія про інвалідів змінився, батьки наполягли на тому, щоб їхній син став відвідувати звичайну школу.

У десять років Ніколас вирішив втопитися. Він сказав мамі, що хоче скупатися і попросив віднести його у ванну. Ось що він згадує про ці хвилинах: «Я намагався повернутися обличчям у воду, але було дуже складно втриматися в такому положенні. У мене нічого не виходило. Але за цей короткий час я дуже чітко уявив картину свого похорону. І тут я зрозумів, що не можу заподіяти батькам такий біль, не можу себе вбити. Адже все, що я бачив від батьків — це величезну любов до мене».

У віці 21 року Нік Вуйчич закінчив Університет Гріффіта в Брісбені, отримавши подвійну ступінь бакалавра в області бухгалтерського обліку та фінансового планування. З 1999 року він почав виступати в церквах, тюрмах, школах і дитячих притулках і незабаром відкрив некомерційну організацію «Життя без кінцівок», почавши благодійну діяльність і допомагаючи інвалідам по всьому світу.

У 2005 році Нік Вуйчич був номінований на премію «Молодий австралієць року».

Він об’їздив багато країн світу, виступаючи в школах, університетах та різних організаціях, приймає участь у різноманітних телешоу і пише книги. Його перша книга «Життя без кордонів. Шлях до приголомшливо щасливого життя » вийшла в 2010 році.